«Тарасе, ти чуєш нас? Твої слова, як крига, пронизують наші серця, залишаючи пустельну спрагу надії. Чому мовчиш і не ведеш нас до кращого життя? Чому, хоча ти з нами щодня, ми все ще перебуваємо в безвиході? Чому сьогодні ми відділені від своїх батьків, чужинці на чужині? Де моє серце, моя душа і мій дім?»
Так починається конкурсне есе студентки 1 курсу спеціальності «Журналістика» Горбачової Каміли. Тема «Мій Шевченко» нікому не дається легко. Нелегким був цей пошук і для Каміли. Як не зійти на риторичні вислови, як знайти свого справжнього Шевченка, який пропікає досі наші душі своїми рядками? І Каміла знайшла його – свого відомого поета.
«Ми зустрілися ще у ніжному дитинстві, коли моя бабуся з тремтінням у голосі читала мені вірші з твого Кобзаря. З кожним роком, з кожним словом твоїх поезій я все більше відчувала тебе поруч як вірного друга та мудрого наставника».
Згадка про Шевченка, його боротьбу за Україну викликала важкі роздуми про наше сучасне, про спадковість цієї боротьби сьогодні і також про неготовність до неї багатьох. Хто дасть нам відповіді на наші болючі питання, як не сам Шевченко? Та, звертаючись до нього, авторка розбурхує нашу свідомість, змушує замислитись над своєю роллю в боротьбі за волю України. Від безвиході – до надії – так будує вона свою ліричну оповідь-звернення: «Час минає, і ми, втрачені у миттєвості, шукаємо вибір, вибір між надією і відчаєм. Але де ти, Тарасе, коли ми потребуємо твого керівництва? Чому твої слова не є вогнем, який освітлює наш темний шлях? Чому ми залишаємося самотніми серед бурхливого моря життя?»
Ми! Саме ми повинні дати відповідь на важкі виклики сьогодення! Ми повинні взяти слово Шевченкове на озброєння і бути гідними цього слова! «Трагічність полягає в тому, що багато людей не розуміють цю необхідність. Вони залишаються в полоні власного безплідного світанку, не здатні знайти світло в глибині Шевченкових віршів. Їхнє серце переповнене безплідною скорботою, а душа загублена в безмежності пустоти. Слова Шевченка можуть стати провідним світлом у цьому мороці, але це вимагає від нас великої сили духу і волі».
Есе Каміли було гідно оцінено журі Всеукраїнського конкурсу есе «Мій Шевченко». Вітаємо Горбачову Камілу з 2 місцем в конкурсі, яке вона здобула серед багатьох номінантів!
Хочеться процитувати самого Шевченка: «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине! От де, люди, наша слава, слава України!»
Чекаємо нових літературних дебютів від Каміли та інших наших студентів! Упевнені, що вони будуть успішними.
