25 лютого — це більше, ніж дата в календарі. Це день, коли ми говоримо про силу, гідність і характер. Це День української жінки — день, що поєднує історію, культуру і нашу щоденну боротьбу за свободу.
Саме цього дня народилася Леся Українка — жінка, яка стала символом незламності. Вона жила з болем, але творила з вогнем. Її слово було не тихим — воно було сміливим, глибоким, пророчим. Вона довела: українська жінка — це не лише берегиня домашнього тепла, а й інтелектуалка, мислителька, борчиня, творчиня сенсів і майбутнього.
Яка вона — сучасна українська жінка?
Вона тримає на плечах родину й професію. Вона волонтерить, працює, навчає, лікує, захищає. Вона чекає з фронту і сама стоїть у строю. Вона плаче — але не здається. Вона вміє бути ніжною і водночас незламною. І в цьому — її феномен.
У сучасній українці легко впізнати риси Лесі: гідність, внутрішню свободу, вміння говорити правду навіть тоді, коли це складно. Як і понад сто років тому, українська жінка не просить дозволу бути сильною — вона просто є такою.
Сьогодні ми згадуємо тих, хто формував обличчя нашої держави: мудру Княгиню Ольгу, інтелектуальну й сміливу Ольгу Кобилянську, незламну у слові Ліну Костенко, геніальну у фарбах Марію Примаченко. Кожна з них — окрема історія сили.
Особливі слова — про жінок Лисичанського педагогічного фахового коледжу. Викладачки, кураторки, методистки, працівниці — ви щодня доводите, що освіта тримається не лише на знаннях, а й на серці. У складних умовах воєнного часу, вимушених змін, дистанційної роботи й постійних викликів ви зберігаєте головне — віру в студентів, у професію, в Україну.
Ви навчаєте майбутніх педагогів, формуючи покоління вчителів, які працюватимуть із дітьми в новій Україні. І водночас — готуєте майбутніх журналістів: тих, хто вчитиметься говорити правду, аналізувати, відповідально працювати зі словом. Це особлива місія. Адже слово — це теж зброя. І саме жінки-освітянки коледжу допомагають молодим журналістам усвідомити ціну правди, силу факту і вагу відповідальності.
У цьому — глибока паралель із Лесею Українкою. Її слово було мужнім, чесним, інтелектуально потужним. Вона довела, що українська жінка — це не лише берегиня родини, а й творчиня історії, інтелектуалка, борчиня. Так само і сучасні викладачки коледжу не просто передають знання — вони формують світогляд, громадянську позицію, внутрішній стрижень молоді
День української жінки — це не лише про вшанування. Це про усвідомлення: українська жінка завжди була і є серцем нації. Вона народжує, навчає, лікує, надихає, захищає. Вона пише вірші й історію.
І сьогодні, як і за часів Лесі Українки, її голос звучить гордо:
«Ні, я жива, я буду вічно жити…»
Бо українська жінка — це про життя. Про світло. Про перемогу.
