У ВСП «Лисичанський педагогічний коледж ДЗ “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”» 18 грудня відбувся урок безбар’єрності на тему «Люди поруч. Життя з протезами та пораненнями» (зустріч з психологом Хомич О.М.).
Це була щира й глибока розмова зі студентами про те, що протези та поранення можуть мати різні люди:
військові й ветерани, цивільні, діти й дорослі, люди, які постраждали через війну, нещасні випадки або хвороби. Важливо усвідомлювати: протез — це не «ознака слабкості», а інструмент повернення до активного життя.
Під час діалогу ми говорили про:
- що таке протез і які вони бувають;
- як коректно й етично спілкуватися з людьми на протезах;
- яких слів і дій варто уникати, щоб не завдати болю;
- поширені міфи про людей з протезами та пораненнями та шляхи їх подолання;
- як кожен із нас може покращити якість життя таких людей у повсякденному середовищі.
Важливою частиною уроку стали історії людей сили — реальні приклади людей, які після важких поранень, втрати кінцівок та складних життєвих випробувань не здалися, а змогли знайти в собі ресурс жити, розвиватися, працювати, займатися спортом, творчістю та надихати інших. Ці історії допомогли студентам побачити не травму, а людину, її шлях, гідність і силу духу.
Особливу увагу приділили емоційній та соціальній стороні травми. Фізичне поранення часто супроводжується внутрішніми переживаннями, страхами, змінами самооцінки, складнощами в адаптації та спілкуванні. Саме підтримка, прийняття й повага з боку суспільства допомагають людині відчути себе не «інакшою», а рівною.
Окремо говорили про наших Захисників і Захисниць, які, повертаючись з війни, потребують не жалю, а гідного ставлення, розуміння та безбар’єрного середовища — фізичного, соціального й емоційного.
Цей урок став ще одним кроком до формування культури людяності, емпатії та відповідальності. Бо безбар’єрність — це не лише про пандуси, а насамперед про ставлення, яке ми обираємо щодня.
Люди поруч. І від нас залежить, яким буде їхнє життя поруч із нами.
