Лисичанський педагогічний коледж
 

Сторінка психолога

На допомогу викладачам коледжу

 

На допомогу викладачам

«Психологічні атаки або як захистити себе в професійному спілкуванні»

Професійне спілкування є однією з найбільш емоційно спрямованих сфер діяльності викладача. Взаємодія викладача зі студентами, колегами, батьками студентів, адміністрацією є досить конфліктогенним. Наприклад, адміністрація в основному тільки контролює діяльність викладача і застосовує «санкції», батьки студентів приходять, коли їх «викликають», або коли хочуть «захистити» свою  дитину. Студенти часто провокують викладача на негативні емоції. Ставлять в ситуації «перевірок» на витривалість і винахідливість. «Ви самі спізнюєтеся на урок, а від мене вимагаєте приходити вчасно». «Ви самі читаєте нам по книжці або по конспекту, а від мене вимагаєте відповідати без зошиту». Ось такі перевірки викладача на «міцність» частіше викликані не негативним ставленням до педагога або неповагою до нього. Найчастіше така поведінка окремих студентів - це потреба їх самоствердиться, підкріпити віру у свою здатність протистояти дорослим «як виду», не боятися дорослого і не підкоряться дорослому, як у дитинстві. Це спосіб подолати власний страх «втратити обличчя». Студенти намагаються поставити викладача саме в ті ситуації, яких самі боятися найбільше (це ситуації публічного провалу, прояви перед усіма своєї слабкості, розгубленості).

Сучасні педагоги страждають вже не тільки від того, що студенти не піддаються їх виховним впливам, а все більше страждають від своєї психологічної незахищеності перед психологічними атаками останніх. Дуже важливо виявити ті психологічні чинники, які роблять викладача емоційно нестійким в напружених ситуаціях професійного спілкування. Дуже важливо сприяти розвитку психологічної захищеності викладача.

Дуже важливо розвинути у вас здатність зберігати своє психологічне благополуччя при виникненні та вирішенні комунікативних конфліктів.

Однією з причин збоїв у саморегуляції комунікативної діяльності є зайве хвилювання. Через зайве хвилювання викладач включає захисні дії, які і є проявом психологічної незахищеності. У багатьох викладачів низька стресостійкість, схильність піддаватися маніпуляціям з боку і суб'єктивна неприязнь до окремих людей (студентів, колег).

Багато людей після конфліктної ситуації здатні не тільки назвати свої поведінкові помилки, але і виробити ефективні стратегії подолання комунікативних труднощів. Це свідчить про достатній рівень розуму людини при недостатній здатності використовувати його в напружених, конфліктних ситуаціях. Що ж змушує нас «втрачати голову» в ситуації конфліктної взаємодії?

Розумова активність є антидотом зайвого хвилювання. Популярні рекомендації, які радять під час комунікативного конфлікту «додавати двозначні числа», «утримувати в полі зору активного сприйняття 7 предметів», «здійснювати уявні перетворення або переодягання, роздягання опонента» не завжди можуть бути використані педагогом в реальній конфліктній ситуації. Важливо зрозуміти опонента, а не «перемогти» його. Конфліктні ситуації самі по собі емоційно насичені і тому прагнення людини «перемогти», «не зганьбитися», «не поступитися» ще більш роблять таку ситуацію афектною.

Переживання педагогом невдачі в комунікативної діяльності істотно залежить від суб'єктивних критеріїв оцінки, на яку орієнтується педагог. Якщо педагог пояснює успішне педагогічне спілкування як безконфліктну взаємодію зі студентами, які виконані повагою до педагога, які з радістю виконують усі завдання і вимоги педагога, який зумів зацікавити і переконати студентів, який сам є зразком інтелекту, професіоналізму та поведінки, то кожна хвилина реального педагогічного спілкування буде сприйматися таким педагогом як прояв власної неспроможності. Очевидна недосяжність поставлених завдань або створеного образу педагога (приблизно так виглядають тексти більшості підручників педагогіки).

Що ж є факторами високої стресогенності конфліктів для педагога?

1. Прагнення до безконфліктного педагогічного спілкування. Дуже часто викладачі оцінюють сам факт виникнення конфлікту у професійній діяльності як ознаку своєї професійної неуспішності. Багато кажуть: «У справжнього педагога не може виникнути таких конфліктів», «Його всі люблять», «Він уміє всіх зацікавити, зачарувати, переконати ...». Насправді професійне спілкування педагога об'єктивно містить безліч ситуацій, в яких просто неможливо узгодити потреби, цілі, очікування всіх учасників освітнього взаємодії. Багато ознак успішності педагогічного спілкування є застарілими, не життєздатними, не реальними та не ефективними.

2. Сильна орієнтація педагога на «зразкові критерії поведінки». Питання про те, як «справжньому педагогу» слід поводитися? Є руйнівним для саморегуляції комунікативної діяльності. Таке питання відволікає увагу від розуміння власних потреб і співвідношення їх з конкретною ситуацією (як я хочу і як я можу діяти в цих ситуаціях?) Прагнення відповідати соціально заданим зразкам не дозволяє бути уважним до власних слів і дій, що вдало, що не зовсім було сказано і зроблено. Замість такого аналізу оцінюється лише результат взаємодії (як правило, негативний) і виникають у педагога тривожні переживання власної невідповідності зразкам (Я не дотягую до «зразкового педагога»).

3. Висока залежність від зовнішніх оцінок своєї успішності. Відчуття власної неефективності при вирішенні складних комунікативних завдань відбиває бажання у педагогів розвиватися в цьому напрямку. Зона уваги педагога переноситься з самого процесу вирішення конфліктів на результат-успіх. І тут виникають проблеми: очікувати високих оцінок успішності педагога при вирішенні конфліктних ситуацій не доводитися. І не тому, що педагог не гідний цих оцінок, а потім у, що студенти просто не здатні це оцінити, а якщо і оцінять, то не в змозі це щиро визнати. Тому, викладачам, у яких мотивація досягнень в професійній взаємодії (потрібно гідно впоратися з проблемою) переважає над пізнавальним інтересом (цікаво розібратися, як воно спрацює) приходиться не тільки образно кажучи, здавати постійно іспити з «ненавісного предмета», а й отримувати за це виключно негативні оцінки. І це, безумовно, не сприяє їх психоемоційного стану.

 

Основні техніки «психологічного захисту»

1. Техніка дистанційованості. У момент психологічної атаки жертва намагається віддалитися від некомфортної ситуації: думати про приємне, переключати увагу на щось стороннє (наприклад, студенти, які не хочуть слухати зауваження, претензії педагога демонстративно займаються своїми справами. Їхні думки: «кажіть, кажіть, ви мені Не заважаєте»). Багатьох педагогів дратує така поведінка інших, але самі вони, за великим рахунком, хотіли б оволодіти цією технікою. Популярність цієї техніки пояснюється тим, що в багатьох псевдопсихологічних джерелах, в літературі з біоенергетики, екстросенсоріки це описується як спроба оточити себе захисним полем, скафандром, енергетичним вихором і таким чином не пропустити в себе «негативну енергію» агресора. Існує навіть міф про те, що енергія агресора відіб'ється від «стінки» і повернеться нападникові. Більшість людей, спираючись на свій комунікативний досвід, кажуть, що і у них самих і у їхніх партнерів при спілкуванні, коли йде техніка дистанціювання, відчуття «стінки» викликає непереборне бажання її зламати. Сила і точність ударів максимально підвищуються, часто використовуються «заборонені прийоми», після яких захисний бар'єр руйнується разом з відносинами. Тобто наслідки такої взаємодії є травматичними для обох сторін. В цілому про техніку дистанціювання в діловому спілкуванні потрібно сказати, ефективність її є набагато менше, ніж зазвичай вважають. До основних негативів цієї техніки відносять те, що вона не тільки не сприяє позитивному розвитку відносин і спільної діяльності, але й провокує напругу в спілкуванні, не сприяє вирішенню конфліктів.

2. Техніка контратаки - це одна з найпоширеніших технік в повсякденному спілкуванні. Люди вибирають цю техніку підсвідомо, автоматично відтворюють дитячі сценарії поведінки. У народі про таку техніку кажуть: «Найкращий захист - напад» або «Переможець «зробив» у конфлікті суперника. Люди, які вважають себе беззахисними, часто переживають через «невміння постояти за себе», «відбити» агресора гострим словом, «поставити його на місце» «зачепити за живе» тобто такі люди підсвідомо сприймають контратаку, як єдину можливість психологічного захисту. В енергетичному плані контратака - це відтворення жертвою того енергетичного впливу, до якого вдається нападаючий. Контратака, як правило, переходить у звичайний скандал, перепалку (Ти не зробив цього ... Зроблю. Не можна ... Можна .. Ти ні на що не здатний ... На себе подивися ...) У результаті такої взаємодії енергетичний ресурс обох виснажується, перший здається той, у кого не залишається сил. При цьому вважати переможцем іншого «бійця» також не можна так як після тимчасового енергетичного підйому швидко настає спад, людині важко потім відійти. Вдаватися до контратаки є сенс тільки тим, хто беззастережно впевнений у своїй силовій перевазі і впевнений, що ціна перемоги не буде занадто високою. Такий ресурс «непереможності» дає позиція начальника або, коли відносини з цією людиною для вас не мають цінності. Але якщо це начальник, з яким доведеться і далі працювати чи студенти, з якими також доведеться надалі спілкуватися, то сьогоднішня перемога в техніці контратаки закладає у відносини міну уповільненої дії. Переможена сторона накопичує не тільки злість і образу, але й бойовий запал для подальших зіткнень. Техніка контратаки легка в засвоєнні, але важка в використанні (людина виснажується в сутичці, руйнуються не тільки відносини, а й власне здоров'я). Небезпечна ця техніка ще й тим, що по суті є словесним мордобоєм, і можливий перехід в фізичну форму, коли у когось закінчилися слова. Сфера доцільного використання цієї техніки обмежується випадковими сутичками з сторонніми людьми, яких можна не боятися, і з якими ви надалі не зустрінетеся.

3. Техніка дослідження - є оптимальною технікою психологічного захисту для ділового спілкування. Цю техніку ще називають активним слуханням, «роботою розуміння», «психологічної амортизацією». При засвоєнні застосування цієї техніки «жертва» не приймає «вогонь на себе», а досліджує психологічні причини нападу і вступає у взаємодію, враховуючи причини, а не їх поведінкові (агресивні) прояви.

 

Що ж є причиною агресивної поведінки

• Феномен вибірковості уваги. Людина бачить і чує те, що він хоче бачити і чути. Фільтр уваги агресора може бути налаштований так, щоб помічати найменші натяки на неповагу, упередженість, несправедливість. У цьому випадку людина як би зациклюється на «несправедливості» і проявів симпатії, подяки просто не помічає. Людина постійно переживає образу та бажання помститися іншим.

• Ще однією причиною агресивності може бути викривлена ​​інтерпретація поведінкових проявів партнера. Людина страждає не через події, а від того як він ставиться до того, що відбувається тобто яким змістом людина наповнює слова, дії оточуючих. Наприклад, факт незгоди така людина може сприймати не просто як наявність іншої думки, а як негативну оцінку власної спроможності. «Не згоден зі мною значить не поважає». При такій викривленій інтерпретації будь-які прояви оточуючими відмінною позиції викликають обурення і породжує прагнення «перемогти».

• Третя причина агресивності - обмеженість поведінкового репертуару. У ситуації, коли комунікативний партнер з чимось не згоден. Така людина бачить тільки два виходи, два варіанти поведінки: підкоритися або лаятися і природно обирає другий тобто людина замість свідомого вибору способів поведінки відповідно свого досвіду або ситуації, вибирає стереотипні «дитячі» форми - «кричати і тупотіти ногами». Фактично, людина хоче повідомити світові про свою незгоду, але робить це по-дитячому через образи, погрози, конфронтацію, що не сприяє поліпшенню відносин з оточуючими.

Коли на нас спрямована «психологічна атака» і ми направляємо свою увагу на виявлення причин агресії - ми виходимо з позиції «жертва» і займаємо позицію дослідника, яка забезпечує і психологічний захист і можливість оптимізації взаємодії.

Бажаю продуктивної взаємодії та безконфліктного вирішення будь-яких проблем!

З повагою, Ваш практичний психолог Хомич О.М.

Корисні посилання
Різне

© ВП «Лисичанський педагогічний коледж Луганського національного університету імені Тараса Шевченка», 2012-2017