Лисичанський педагогічний коледж
 

Новини

05.09.2018

5 вересня в Україні відповідно до постанови Верховної Ради України від 08.02.2018 № 2287-VІІІ вшановується День пам'яті – 100 років з дня початку «червоного терору» – злочинної репресивної політики комуністичного режиму. Майбутні педагоги - активісти Центру молодіжних ініціатив здійснили спробу екскурсу у вир революційної вакханалії.

«Сьогодні 100 років від того дня, коли більшовики перевели масовий терор у ранг державної політики…» - цією тезою почалася актуалізація теми Целухіною Альоною, студенткою ІІ курсу. На території України червоний терор розпочався у січні 1918 року із вторгненням загонів Муравйова. Він під час і після штурму Києва влаштував у місті різанину. Із цього часу насильство і терор стали основними методами утвердження в Україні радянської влади. На три дні Муравйов віддав місто на повне і безкарне розграбування червоноармійцям. Столиця України в буквальному сенсі занурилася в морок грабежів, погромів, насильства і масових вбивств. За різними відомостями, число жертв червоного терору в Києві за ці дні склало від 2500 до 5000 осіб.

Федотова Олена процитувала голову комітету Першої революційної армії С. Коптєлова: «Начался расстрел в Киеве […] Муравьевский порядок расстрела был такой. Ведут красногвардейцы 4 или 5 человек (водили разное количество) на открытое место, расстреливают и тут же снимают [с убитых] сапоги, выворачивают карманы. Лежит человек 30 расстрелянных, и все разутые и раздетые. Расстрелы стали переходить в личные интересы: убьёт, снимет часы, или вроде того».

Аналізуючи подію сторічної давнини Овчаренко Валерія нагадала присутнім про те, що жертвами політики «червоного терору» ставали не тільки люди, які обіймали більш-менш високе становище у суспільстві – професори, лікарі, інженери, партійні лідери, колишні високі чиновники, генерали, найвищі духовні особи, представники купецтва й аристократії, а й прості ремісники і селяни.

За різними даними, упродовж 1918 – 1919 років було знищено від кількох тисяч до понад півтора мільйона осіб.

Учасники заходу висловлювали свою думку з приводу особливої жорстокості відносно дій червоногвардійців в Україні. До прикладу наводилися факти використання скальпування і «знімання рукавичок з кистей рук» у Харківському ЧК, в Полтаві і Кременчуці священнослужителів саджали на кіл. У Катеринославі застосовували розп'яття й побиванння каменями, в Одесі офіцерів прив'язували ланцюгами до дощок, вставляючи в топлення й смажачи, або розривали навпіл колесами лебідок, або опускали по черзі в казан з окропом й у море.

У світлі всіх цих подій згадали вбивство Київського митрополита Володимира (Богоявленського), поєднаного з грабунком, а потім і наругою над тілом убитого. Фактично, цей злочин за цинізмом і жорстокістю нічим не відрізнявся від сотень і тисяч інших, скоєних в ці дні в Києві. Єдина відмінність була в тому, що на цей раз був пограбований і вбитий не офіцер або «буржуй», а літній і беззахисний архієрей. До цього вже траплялися непоодинокі факти пограбувань храмів і навіть розстрілів деяких священиків. Однак щодо ієрархів Церкви це був перший випадок. І в цьому скоєний злочин був безпрецедентним.

Шокуючим для для багатьох став список відомих особистостей, що стали жертвами «червоного терору», як от: Микола ІІ Романов і його родина, ректор Української Академії Мистецтва Олександр Мурашко, письменник Дмитро Маркович, поет Григорій Чупринка. 23 січня 1921 року агентом ВНК був вбитий український композитор Микола Леонтович, а у серпні 1921 російський поет Микола Гумільов. Три тижні під арештом ЧК знаходився Костянтин Ціолковський й тисячі інших.

Пародаксальним визнали, що імена таких провідників червоного терору, як В. І. Ленін, Ф. Е. Дзержинський, Я. М. Свердлов, Г. І. Петровський так довго були увічнені у назвах населених пунктів, зокрема: Дніпропетровськ (нині Дніпро), Дніпродзержинськ (тепер Кам'янське) (Дніпропетровська область), три міста Дзержинськ (в Донецькій (нині Торецьк), Мінській (Білорусь) та Нижньогородській (Росія) областях), Свердловськ (нині Довжанськ) у Луганській області, Ленінськ у Волгоградській області. Іменами цих діячів названі також вулиці і площі, їм споруджено численні пам'ятники, зокрема лише в Київській області на державному обліку до 2017 року було 6 пам'ятників В. І. Леніну національного значення та 184 — місцевого. Увічнені також і імена багатьох діячів кінця 1910-х-1920-х років, що боролися за встановлення радянської влади, зокрема їх імена мали українські міста Кропивницький, Подільськ, Покров, Сновськ та інші.

Згадали й наслідки 70-річного панування в Україні комуністичного тоталітарного режиму, який мало не зруйнував українське суспільство. Найбільш кричущими злочинами режиму стали:

  • злочин геноциду - Голодомор 1932-1933 років;
  • масові штучні голоди 1921-1922, 1946-1947 років;
  • Червоний терор 1918-1920-их років;
  • насильницька колективізація з "розкуркуленням";
  • знищення української церкви;
  • масові репресії, у тому числі знищення інтелектуалів та митців "Розстріляного відродження", Великий терор 1937-1938 років; репресії під час Другої світової війни та після її завершення;
  • воєнні злочини під час Другої світової війни та в ході боротьби із українським визвольним рухом
  • депортація кримськотатарського народу та інших народів Криму в 1944 році;
  • примусові депортації із Західної України у 1939-1941 та 1944-1953 роках;
  • переслідування дисидентів і т.д.

У ході зустрічі дійшли висновку про необхідність дослідження й поширення інформації про терор, адже тільки пам'ять про невинно загублені життя і звірства може стати ефективною зброєю у протистоянні із ідеологічними штампами інформаційної війни. Чурілова В.Є.

 
     
 
     
 

 

Корисні посилання
Різне

© ВП «Лисичанський педагогічний коледж Луганського національного університету імені Тараса Шевченка», 2012-2018